Lib.ru/Классика: Бодянский Осип Максимович. Стихотворения

Осип Бодянский

Стихотворения

Содержание

Стихи на русском языке

Русскiй къ братьямъ своимъ соплеменникамъ

I (Политика Европы)

II (Опека)

И.И.Давыдову

Стихи на украинском языке

До пана здателя слухів

Козацькая пісня

Епітафія Богдану Хмельницькому

Сухая ложка

Кiриловi розуму

Казка про царів сад да живую супілочку

Býwali sme - budemeli wjce ? a t. d.

Стихи на русском языке

Русскiй къ братьямъ своимъ соплеменникамъ

Здорово, братцы, родъ и племя,

Одноутробники, друзья,

Колѣно наше, наше сѣмя,

О всеславянская семья!

Привѣтъ вамъ Русскаго народа,

Его Царя, его бояръ;

Вѣдь одного вы съ нами рода?

зачѣмъ же не одинъ и Царь?

Когда то, въ стары годы жили

Славяне братски межъ собой,

Какъ птицы, волюшку любили

И свой во всемъ Славянскiй крой.

Володарямъ своимъ послушны,

Любили горячо своихъ,

Въ дому своемъ, на полѣ дружны,

Грозою были для чужихъ.

Но скучно счастiе безъ горя,

Прiѣлась братская любовь,

И вотъ отъ моря и до моря

Къ самоубiйству слышенъ зовъ.

Летитъ колѣно на колѣно,

И братъ на брата мечь занесъ,

Валятся головы, какъ сѣно,

Разстался съ жизнью, гдѣ не росъ.

Врагамъ того лишь только надо!

Какъ волки гладны въ попыхахъ,

Терзаютъ женъ, отцевъ и чада, -

И вольный Славянинъ въ цѣпяхъ!

На Сѣвере - слуга татарамъ,

На Югѣ - Турокъ овладѣлъ,

Въ срединѣ поддался Мадьярамъ,

А съ Нѣмцемъ вовсе онѣмѣлъ.

Напрасно спасть его стремились

Тутъ Жижка, смѣлый Подѣбрадъ,

Тамъ Дьордье, Черногорцы бились.

А все неволюшка въ накладъ!

Лишь Русскiй изъ оковъ пробился,

Свободенъ, веселъ, гордъ, могучъ;

Въ немъ духъ Славянскiй возродился,

И вотъ бросаѣтъ громъ изъ тучь!

Предъ нимъ народы ницъ склонились:

Монголъ, Татаринъ, Персъ, Арабъ,

Французъ и Нѣмецъ осрамились,

А Оттоманъ - послушный рабъ.

Пора, пора и вамъ, Славяне,

О волѣ вольной рѣчь начать;

Вамъ путь укажутъ Россiяне,

И гдѣ, и какъ ее сыскать.

Досель искали мы свободы

Своей землѣ, себѣ самимъ,

А ныньче наступили годы

И братьямъ поискать своимъ.

Но не забудьте, братцы милы,

Согласье - вольности отецъ;

Соедините ваши силы -

И рабству чуждому конецъ!

Пока лелѣйте вы родное,

Любите звучный свой языкъ;

Въ немъ наше счастiе земное,

Имъ истинно народъ великъ.

И, вѣруйте, наступитъ время,

Ударитъ часъ намъ дорогой;

Теперь посѣй лишь только сѣмя,

А тамъ пожнешь своей порой.

И отъ Двины до Арарата,

Отъ Беринга до Рудныхъ горъ,

Обнимемъ весело братъ брата,

Составимъ Всеславянскiй хоръ:

Прочь съ чуждыми! Они насъ давятъ<>

Виной неизлѣчимыхъ ранъ;

Прочь съ чуждыми, и вѣчна память

Врагамъ и недругамъ Славянъ!

А намъ, Славянамъ, дѣтямъ свѣта<>

И дѣтямъ одного отца,

Да будутъ многа, многа лѣта

Отнынѣ вѣчно до конца!

<1839>

[Бодянский 1901, с. 3-5]

(Политика Европы)

Вы подымаетесь на насъ,

Какъ на гонителей свободы?

Пусть такъ, а все же, спросимъ васъ,

Кто спасъ еще въ недавни годы

И васъ, и Запада народы

Отъ самовластiя проказъ?

Не нами ли палъ сынъ Судьбы,

Сулившiй вамъ свои оковы,

Предъ кѣмъ, какъ подлые рабы,

Склонялись ницъ, на все готовы?

И бѣгали, какъ свѣта совы,

Вы съ нимъ рѣшительной борьбы?..

Не мы ли васъ и въ наши дни

Спасли въ конецъ отъ демагоговъ?

Все падало, а мы одни

Отнюдь не побоялись громовъ,

Имъ дали нѣсколько уроковъ,

Скажите - гдѣ теперь они?

Тогда и нынѣ у кого

Хоть пядь земли отмежевали?

И чьи средь мира корабли,

Какъ воры моря, похищали?

Не мы за опiй разоряли,

И счеты за жида вели.

Не мы, въ глубокой тишинѣ,

Друзьями турокъ величаясь,

Стояли за одно въ огнѣ

Съ другими, гадомъ извиваясь;

Разимъ врага, не издѣваясь

Надъ дружбой явно и во снѣ.

Не говоримъ ужъ о другихъ,

Ни объ испанцахъ, португальцахъ,

Ни шведахъ и соседяхъ ихъ,

Ни о голандцахъ, азiатцахъ,

Американцахъ, африканцахъ,

Ни о своихъ, ни о чужихъ.

Кого Джонъ-Буль не обобралъ,

Когда шло дѣло о карманѣ?

И лапъ его кто миновалъ

На сушѣ иль на океанѣ?

И гдѣ, на островѣ Буянѣ,

Его прiязни избѣжалъ?

Всегда и всюду цѣль одна -

Барышъ и власть во чтобъ ни стало,

И за страной пошла страна,

А тамъ за царствомъ царство пало.

Не полно ли Джонъ-Буль? Нѣтъ, мало,

И чаша не совсѣмъ полна.

И есть ли гдѣ народъ какой

Иль городъ торговóй, военной,

Чтобъ не стращалъ его войной,

Политикой хитросплетенной,

Своею дружбой лицемѣрной,

Когда хотѣлъ тотъ быть собой?

Однимъ - мечемъ своимъ грозитъ,

Другимъ - броженiемъ умовъ,

Тутъ всѣмъ о вольности трубитъ,

А тамъ, не тратя много словъ,

Дубьемъ народныхъ трибунóвъ,

Ирланцевъ голодомъ моритъ.

И безъ оглядки все впередъ,

Все наступаетъ, покоряетъ,

А поперечитъ кто - реветъ:

"Злодѣй! свободу притѣсняетъ

И равновѣсье нарушаетъ", -

А самъ съ обновкой всякiй годъ.

А ты, французъ, зачѣмъ кривишь?

Зачѣмъ не хочешь вслухъ признаться?

Зачѣмъ туда, сюда юлишь?

Нечестно за другихъ скрываться.

Тебѣ хотѣлось бы подраться?

Чтожъ, дѣльно, братъ! Такъ выходижъ!

Ну да, ты малый не дуракъ,

Не пятишься передъ грозою,

И ловокъ ты, и каждый шагъ

Обдуманъ напередъ тобою,

И, вѣря въ свой призывъ судьбою,

Не думаешь попасть въпросакъ.

И дядя твой такъ разсуждалъ,

Котораго ты корчишь въ мiрѣ,

Возсѣвъ на тронѣ и въ порфирѣ,

Сойти съ него не полагалъ,

А все же подъ конецъ пропалъ,

Нежданно очутясь въ могилѣ.

Тебя такаяжъ участь ждетъ,

Хоть ты началъ съ конца другого;

Не вѣрь звѣздѣ: и твой полетъ

Не скроется отъ рока злого;

Кто разъ сошелъ съ пути прямого, -

Увы! тотъ самъ себя убьетъ.

Напрасно благо мусульманъ<>

И благо государствъ Европы

Мѣшаешь ты въ игру: Коранъ

По старому исполненъ злобы,

Безчеститъ нашихъ братьевъ гробы,

Средь дня содомитъ англичанъ.

И по дѣломъ: огонь, вода,

Скажи, когда же въ мирѣ были?

А правовѣрные когда

Собаками насъ не честили?

<1854>

[Бодянский 1887, с. 528-530]

(Опека)

Шумятъ на Западѣ народы,

И въ ярости своей слѣпой,

Какъ бурныя весенни воды,

Грозятъ со всѣхъ сторонъ бѣдой.

И наступилъ послѣднiй бой,

Послѣднiе настали годы,

О Русь! Чтó станется съ тобой?

Враги всѣ заняли проходы.

Пришла минута разложенья,

Пора считаться за грѣхи,

И нѣтъ тебѣ ни въ чемъ спасенья,

Все трынъ-трава: зима, штыки...

Какъ трынъ-трава все, а стихи

Всѣхъ фабрикъ нашего издѣлья?

Тогда страшись, злодѣй, бѣги

Россiйскихъ стихоплетовъ мщенья!

А петербургскiй-то дендизмъ,

Непостижимый, безпримѣрный:

За нимъ московскiй славянизмъ,

Собой таинственный, безмѣрный!

А мало и того? Щитъ вѣрный -

Несокрушимъ антагонизмъ,

Слуга во всемъ нелицемѣрный -

Нѣмецкiй вашъ патрiотизмъ.

И такъ, россiйски стихоплеты,

Лихiе питерски денди?,

Да наши нѣмцы-патрiоты

Русь призваны судьбой спасти.

<1854>

[Бодянский 1887, с. 530-531]

И.И.Давыдову

Онъ при Уваровѣ французѣ

Жилъ съ атеистами въ союзѣ,

И Русскихъ Нѣмцевъ идеалъ,

За Университетъ стоялъ.

Онъ при Ширинскомъ, при монахѣ

Ѣлъ прóсфоры, жилъ въ Божьемъ страхѣ,

Къ заутренѣ ходилъ,

На Никитенку доносилъ.

Теперь, когда латынь и аллилуйя,

Легли, сожравъ другъ друга, въ гробъ

И всей наукѣ брѣютъ лобъ,

....................................

Онъ сталъ донощикъ богомерзкiй,

На жизни Русской свѣтлый кринъ

Науки Русской сукинъ сынъ.

<После 1855 г.>

[РГАЛИ. Ф. 1346. Оп. 4, ед. хр. 40 а. Л. 1]

Стихи на украинском языке

Малороссiйскiя вирши

До пана здателя слухів

Коли так дуже люблять Ваші Слухи,

Так к §м летять, як от до меду мухи:

Мій Батечку! Не пожалій папіру -

Пусти сі Вірші з Слухами по миру:

А ось людці найдуться,

Що, геть, з §х посміються!..

А. Бода-Варвинец

[Бодянский 1833, с. 393]

Козацькая пісня

(По случаю возстановленія Малороссійских Козацких полков, 6 Мая 1831 года).

Ой нуте, Братця! Гей Братища!

Якмога лу<г>ом за списища!

Сідлайте коней вороних,

Як змі§в от лихих!

Швидчій одгострюйте шаблюки!

По парі пістолетів в руки!

Козацькі шапки набакир:

Вже годі кажний буть мугир!

Нум боронити Укра§ну,

Як матір подобає сину!

Скорій ходімо на Ляхів,

Да станем бить з усіх шляхів!

Ще не забули ми Богдана,

Козацького свого Гетьмана,

Як з військом він §х тормошив,

Як §х, де ні піймав, душив...

Дамо ся знать свою уроду:

Всіх к чорту з мосту прямо в воду!..

20 мая 1831. Переяславль

[Бодянский 1833, с. 393-394]

Епітафія Богдану Хмельницькому

Богдане! Батьку наш! Ось де ти спать уклався!..

Спи, Тату!.. Бо своє ти вже опрацював...

Спасет Біг! Нас, дітей сво§х, ти не цурався!

Да тільки жаль, що ти не довго панував!..

1831

[Бодянский 1833, с. 394]

Сухая ложка

(Аполог)

"А що, Конію, як? Чия бере?

Що Пан Суддя тобі сокоче?"

- "А вже ж не що: бач вирви хоче!" -

"Е, дать: сухая ложка рот дере!"

А. Бода-Варвинец

1831 [Бодянский 1833, с. 394]

Кiриловi розуму

Постiй, козаче, не біжи!

Ось глянь на хрест: читай, чия могила!

Остатнього се гетьмана Кирила!

Присядь же, брате, потужи!

24. IV. 1832. Москва [Бодянский 1843, с. 128]

Казка про царів сад да живую супілочку

Чуже добро боком вилізе...

Як жив собі Цар да Цариця,

Да не було у них дітей,

От, бідний, і ну журиться,

Давай питати знахорей:

"Скажіть нам, добрі люде,

Чи, справді, в нас не буде

До віку вічного діток?

Чи, може, тільки се на срок..."

- "Не бідкайтесь!" §м дід говорить,

"Цариця швидко-хутко родить,

Цареві батьку трьох синів:

Із §х два будуть розум міти,

А третiй, - нігде правди діти, -

Що ж? дурень! так, бач, Біг судив!...

Як він сказав, так і зробилось:

До року три сини родилось;

Ростуть, ніби з води ідуть,

Де, в Бога, силу ту беруть...

Не так як ми ростем годами;

Вони - не днями, а часами:

Ще вчора кожний був хлоп'я,

Сьогодні глянь - хороший паруб'я.

Як вихор та й по полю преться -

Куди стріло, куди брило:

Так кожний з §х, як розсвіло -

За зайцем на коні несеться;

Або заглядів дичину, -

Повзком, повзком, та зразу - гу!...

Не те - з дівчатами пустує,

Умісті з ними пісні тне,

На досвітках загадки гне;

А дурень? - Крейдою малює,

Знай, коники все на печі,

Або із жита робить греблю,

Або, котят, вам, товчучи,

Як з неба вгріється об Землю!...

В Царя був дуже гарний сад;

Він більше всього ним кохався

І більше всього величався;

Та й прибраний бо був гаразд!

Там яблука росли і гливи,

І Шпанські ягоди, і сливи,

І хвиги, виноград, оріх,

І опельсини, і калина;

Черемха, дулі і малина;

Та хто §х в Бога счислить всіх?

Порічки, агрус і суниця,

І вишні тридцяти сортів,

Шовковиця і полуниця;

А скільки всюди тих цвітів!

Канупер, мнята і нагідки,

І кручені§ паничі;

Зінзівер, царськiі борідки,

Що розцвітають уночі,

Оксамит, півники, любисток,

Нечоси-панночки цвіли,

Біждерево і козiй листик,

З барвінком слався по землі;

Там красовався чорнобривець,

Жовтогарячий ріс гвоздик,

Цвіт Корольовий - горделивець,

Бузок і чоловічий вік;

Півонiя і конвалiя,

Троянда, рута і шевлiя;

А пташок, пташок на гільках!

Мiй Боженьку! - поглянуть страх!

На 'дному чиж, щиголь співають,

Там соловейко голосить;

Тут канарейка верещить,

А там граки свою кругляють!

Угору жайворонок в'ється,

Ось орлиця по милім б'ється,

Тут пугач із сво§м - пугу!

А тамички бугай - бугу!...

Зозуля жалібно коває,

По грядкам пава похожає...

Ніхто у сад той не ходив,

Опріч Царя, котрий водив

І то в ряди-годи, Царицю;

Тоді, бувало, ростелють

Як сніг той білу скатерницю,

Сього, того §м принесуть

(Свою щоб підкріпити душку):

Сметани, пиріжків, яєць,

І меду золотий корець,

Родзинків, ягід на закуску.

Частенько Цар тут оддихав

Припав Цариці на колінця,

Тихесенько він засипав;

Се бачивши, тоді цариця,

Платочок в білі ручки взяв,

Ним мух од його одганяла,

Або йому головку скяла;

Короче: саду, вам, тому

Немає рівні і в Криму:

Його ні здумать, ні згадати,

Не тільки в казці розказати...

І що ж? Де ні візьмись кабан;

Зирк - в сад опівніч чимчикує!...

Поглянеш вранці: сад - майдан!

Немов би сотню літ пустує!...

"Хто кабана того уб'є

(Було об'явлено усюди)

Тому пів царства Цар дає

І первим по Цареві буде".

Сперва охотників нашлось;

Пішли - даба! не удалось!

Не те, щоб нічною порою

Кабан уже в саду не рив, -

Ні! наші сплять! Мов §х рукою

Хто, справді, мертвою обвів!

І скільки в сад той ні ходили,

А кожний день, вам те ж як те ж!

Що тута ти робить почнеш?

От, накінець, Царя просили

Два старші§ його сини,

Щоб §м у сад піти дозволив;

Цар думав, думав, та й уволив!...

Поміркувавшися одні,

В поход мерщіше знарядились;

Але, сердяги, як ні бились,

А кабана таки й вони,

Не тільки, щоб його убити, -

Не довелося й поглядіти!

От дурень напослідок став

Проситься в сад: "Гай-гай, небоже!"

Цар, сміючись, йому сказав:

"Куди таки тобі?... А може!...

Пустіть! нехай його іде!..."

Пішов наш дурень: жде-пожде;

Вже північ от: він не дрімає;

Коли, аж ось - кабан чухрає...

Тихісінько шась-шась, хрюк-хрюк!...

І тільки з дурнем порівнявся,

Як той, хватив рушницю, - пук!...

Кабан пред ним так й розпластався!...

Тут дурень встав, раз-два зглянув,

На землю сів собі край його,

Та незабаром після того,

На безголов'ячко, й заснув...

От старший брат к йому прийшовши,

І спячого його найшовши,

Од разу - хряп, да тільки й жив!...

І добру виривши могилу,

Чистесенько його зарив,

А там запрігши в віз кобилу,

Звалив на не§ кабана,

І прямо к батькові в будинки...

Цар віру няв, і - все, до дна,

Обіщане, до волосинки,

Оддав йому...

Проходить день, другий, неділя,

А там іще - от стало дві;

В братеубiйника - весілля...

А дурня, ох! забули всі!...

І тільки б то його могила

(Як в тiй співають пісні нам),

У полі з вітром говорила!...

От раз, колись, вівчарик там,

Вечірньо§ пори ік річці,

Сво§ гнав напувати вівці:

Гульк на могилу - аж сто§ть

Високая очеретина,

Пряма як та в бору соснина;

Він к §й туди, да зразу - хвіть!...

Потім обчистивши гарненько,

Супілочку скомпоновав...

І от, утершись чепурненько,

Він тільки що на §й заграв, -

Як тая й стала промовляти,

Крізь сльози так його прохати:

"Да помалу-малу, вівчарику, грай!

Да не врази мого ти серденька вкрай.

При саду-саду брат мене вбив,

За того кабана, що в саду рив!..."

Остовбенів вівчар - небіж!

Не зна, сердечний, що чинити;

Кому б ні дав в §§ свистіти, -

Слова тобі все ті ж як ті ж!...

Тоді подумав, погадавши,

Поплівся з нею ік Царю,

І слугам об собі сказавши

Прохав дозволить вівчарю -

Предстать пред його світлі очі;

А ті йому - пождать до ночі

Відмовили: "Бо, бач, нема

Царя у себе у господі:

Десь з ранку §здить на охоті, -

Цариця зосталась сама..."

- "Пустіть же, хоч, мене к Цариці:

Нехай загра на сiй супільці,

А там за тим при§де й Цар..."

Так слугам говорив вівчар.

Цариця гордості не знала;

"Введіть його" - сказала - "к нам!"

От притулила ік губкам,

А тая §й так й заспівала:

"Да помалу-малу, матусенько, грай!

Да не врази мого ти серденька вкрай,

При саду-саду брат мене вбив,

За того кабана, що в саду рив!"

Задумалася після сього

Цариця, і пита: "Про кого

Вона, отце, мині так грає?..."

На пору ту Цар знагодивсь;

"Ну, отже, добре, що лучивсь!

Ось на, лишень! що заспіває

Тобі супілочка оця!"

- "Ке, галонько, я подивлюся!"

"Ох, серденько, я щось боюся...

Така сумна, що й досі я..."

"Да помалу-малу, мiй батеньку, грай!

Да не врази мого ти серденька вкрай!

При саду-саду брат мене вбив,

За того кабана, що в саду рив!..."

- "Э, глянь же! Батьку його трясця!...

Тут, мабуть, щось таке та є!

Хотілось би мені дізнаться,

Чи то чуже, чи то своє!...

А ну, заграй іще ти, синку!"

Він старшому проговорив;

Того циганський піт схватив,

Не стямився, як й взяв супілку:

"Да помалу-малу, мiй братіку, грай!

Да не врази того ти серденька вкрай!

При саду-саду ти ж мене вбив,

За того кабана, що в саду рив?..."

Ще він не вспів всього дограти, -

Затрясся як осиний лист,

Куди дівався той і хист!...

"Рятуй"... і - брязнув серед хати!

Дітвора, жінка, мати - в крик!...

К йому - аж колом став язик!...

Тоді всі йому зараз догадались,

Од чого він так хутко пав;

"От, бач! Хоч пізно, - Цар сказав, -

А всё таки ми розквитались!...

Не плачте ж! Годі!... Жінко! Геть!...

Поганому - погана й смерть!..."

[Бодянский 1835, с. 1-14]

Býwali sme - budemeli wjce ? a t. d.

Як були, так і будем,

Того вічно не забудем,

Що ми братця,

Що цураться

Нам не треба,

Бо не з неба

Пада доля;

А до долі

Треба волі

Й широкого поля;

Більше ж всього -

Себе знати,

Поважати,

От рідного

Не бігати.

Чуже чужим,

Своє сво§м

Було, буде та й остане;

Тільки тоді нам загляне

Боже сонце

У віконце,

І настане наше панство,

Государство,

Як Славяне будуть жити

І робити

Між собою

Як риба з водою...

10-го Юня, 1842 року. Прага

[Бодянский 1901, с. 2]

Публикация А.В.Улановой

Оригинал здесь -- http://www.poesis.ru/poeti-poezia/bodjanskij/frm_vers.htm

Оставить комментарий Бодянский Осип Максимович (bmn@lib.ru) Год: 1877 Обновлено: 03/08/2012. 28k. Статистика. Сборник стихов: Проза Стихотворения	Скачать FB2 Ваша оценка:
Аннотация: Стихи на русском языке Русский к братьям своим соплеменникам I (Политика Европы) II (Опека) И.И.Давыдову Стихи на украинском языке До пана здателя слухів Козацькая пісня Епітафія Богдану Хмельницькому Сухая ложка Кiриловi розуму Казка про царів сад да живую супілочку Býwali sme - budemeli wjce ? a t. d.

Бодянский Осип Максимович Стихотворения

Стихи на русском языке

Стихи на украинском языке

Бодянский Осип Максимович
Стихотворения